ВОЙОВНИЧА ДЕМОКРАТІЯ. ПРАВО НА ПОВСТАННЯ. ЗАХИСТ ДЕМОКРАТІЇ

  • Анастасія Муслімівна Мерник Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого https://orcid.org/0000-0002-9762-3057
  • Ольга Станіславівна Нестеренко Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Ключові слова: демократія, войовнича демократія, право на повстання

Анотація

Мета. Метою статті є розгляд концепції войовничої демократії, її суперечностей та меж легітимного захисту демократії, а також у розгляді права на повстання як потенційного елементу демократичного процесу. Авторка ставить під сумнів усталене протиставлення демократії і насильства, наголошуючи на тому, що демократія як політична система не лише потребує захисту, але іноді вимагає використання засобів, що суперечать її власним принципам. Методи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує політичну філософію, правову теорію та аналіз конкретних історичних прикладів. Основна увага зосереджена не на юридичному аналізі, а на філософському осмисленні співвідношення між демократією, насильством і правом на спротив. Результати. Показано, що войовнича демократія є не лише моделлю захисту від антидемократичних загроз, але й потенційно небезпечним механізмом для згортання прав і свобод. Підкреслено, що апеляція до «самозахисту демократії» часто використовується як політичне виправдання репресивних практик. Авторка розглянула різні підходи до розуміння захисту демократії. У статті також проаналізовано історичні приклади (Німеччина), які демонструють складність визначення меж допустимого в демократичному режимі. Висновки. Демократія як жива політична форма не може бути зведена до набору процедур. Її збереження часто потребує вибору між свободою та безпекою, а іноді – і перегляду самого поняття легітимності. У цьому контексті право на повстання розглядається не як загроза демократії, а як одна з форм її радикального захисту у виняткових ситуаціях.

Посилання

1. Вулф Р. П. У захист анархізму / пер. з англ. О. Коцарев. Київ : Ніка-Центр, 2018. 104 с.
2. Габермас Ю. Криза легітимації. Київ : Лабораторія, 2000. 320 с.
3. Даль Р. А. Democracy and Its Critics. New Haven: Yale University Press, 1989. 397 p.
4. Конституція України: із змінами та допов. Київ : Парлам. вид-во, 2023. 120 с.
5. Левенштейн К. Войовнича демократія і основні права. Американський журнал конституційного права. 1937. Т. 31, № 3. С. 417–432.
6. Майклс Р. Політичні партії: соціологічне дослідження олігархічних тенденцій сучасної демократії. Нью-Йорк : Hearst’s International Library, 1915. 400 p.
7. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ : Основи, 1994. 512 с.
8. П’ю Рісерч Центр. Political Polarization in the United States: Trends and Impacts 2024. URL: https://www.pewresearch.org
9. Райс А., Траут Д. Маркетингові війни. Київ : Основи, 2007. 210 с.
10. Універсальна декларація прав людини. ООН, 1948. URL: https://www.un.org/en/about-us/universal-declaration-of-human-rights
Опубліковано
2025-06-30
Сторінки
5-10
Розділ
СЕКЦІЯ 1 ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА; ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ УЧЕНЬ