ДВОСТОРОННІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ПРАВОВА ОЦІНКА

Анотація

Мета статті – здійснити ґрунтовний аналіз безпекових угод України з ключовими державамисвіту, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією, Японією та Сполученими Штатами Америки, у контексті Спільної декларації країн «Групи семи» від 2023 року та розглянути їхню роль у зміцненні оборонного потенціалу України. Слід дослідити характер таких домовленостей, їхні обмеженнята можливості в забезпеченні захисту України від російської агресії, особливо з огляду на відсутністьповноцінних безпекових гарантій через неможливість швидкого вступу України до НАТО.Ця стаття також порушує питання ефективності подібних двосторонніх безпекових договорів, аналізуючи історичний досвід підтримки країн, таких як Швеція та Фінляндія, під час їхньоговступу до НАТО, а також аналогії з ізраїльською та корейською моделями безпеки. Важливою частиною є також оцінка поточної ситуації та майбутніх перспектив безпекового партнерства Україниз іншими державами, зокрема G7, у світлі нових викликів і можливостей, що відкриваються передУкраїною в умовах війни та зовнішньої підтримки.Отже, стаття має на меті окреслити можливі стратегії, які можуть зміцнити захист України,та аргументувати необхідність повноцінних гарантій безпеки як важливого елемента міжнародноїсистеми безпеки, націленого на довгострокову стабільність регіону.Методологія статті полягає у комплексному підході до дослідження двосторонніх безпекових угодміж Україною та міжнародними партнерами, такими як Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія та Сполучені Штати Америки, аналізуючи їх внесок в обороноздатність України та зміцнення їїпозицій у системі міжнародної безпеки. Такий правовий аналіз включатиме декілька взаємопов’язаних методів, які дозволять всебічно дослідити питання, розглядаючи його з історичного, правовогота порівняльного поглядів.Перший аспект методології базуватиметься на порівняльному аналізі – це дослідження основнихположень та характеристик різних безпекових угод, укладених між Україною та основними державами-партнерами. Цей метод передбачає детальний огляд структурного складу кожної угоди, умовспівпраці, рівня зобов’язань сторін, особливостей правового оформлення та цілей, які ставлятьсяв межах двосторонніх відносин. Наприклад, порівняння умов угоди між Україною та Великою Британією з умовами співпраці між Україною та Японією дозволить виявити спільні підходи та унікальніособливості, які впливають на характер підтримки України. Такий аналіз також сприятиме розумінню того, як кожен з міжнародних партнерів прагне сприяти безпеці України, зважаючи на їхнєгеополітичне становище, стратегічні інтереси та можливості.Другий підхід – це історичний аналіз, спрямований на дослідження розвитку міжнародної безпекиу схожих обставинах в інших країнах, зокрема у Швеції та Фінляндії. Ці держави протягом багатьохдесятиліть укладали угоди, що зміцнювали їхню оборонну автономію, але при цьому уникали прямихвійськових блоків, таких як НАТО. Дослідження їхнього досвіду допоможе зрозуміти, наскільки ефективними були подібні угоди у протидії потенційним загрозам та захисті національної безпеки. Такожце допоможе виявити, які аспекти їхніх угод можуть стати взірцем для України у формуванні власноїсистеми безпеки, особливо якщо інтеграція в колективні безпекові союзи залишається обмеженою.Третій підхід до правового аналізу стане ключовим для оцінки юридичних аспектів угод. Правовийаналіз включатиме дослідження конкретних зобов’язань сторін, встановлених в угодах, аналіз механізмів їхньої реалізації, а також правових інструментів контролю за дотриманням умов угод. Це допоможезрозуміти, чи здатні такі угоди забезпечити Україні реальні гарантії безпеки та якою мірою вони узгоджуються з принципами міжнародного права. Наприклад, аналіз Спільної декларації G7 дасть змогу оцінити, наскільки надані обіцянки відповідають нормам міжнародних правових угод і в яких аспектах вониможуть бути змінені або розширені для забезпечення більш ефективного захисту.Завершальним етапом методології стане синтез отриманих результатів, що включатиме інтеграцію всіх зібраних та проаналізованих даних для формування загальних висновків. Цей етап допоможе створити узагальнену оцінку сучасних безпекових угод України з іншими державами та надатиконкретні рекомендації щодо їх подальшого розвитку й адаптації під специфічні умови та потребиУкраїни. Таким чином, комплексний підхід до аналізу безпекових угод дозволить охопити правові, політичні, історичні та стратегічні аспекти співробітництва, що стане основою для глибшого розумінняїхньої ролі у зміцненні національної безпеки України.У результаті статті визначено, що двосторонні безпекові угоди між Україною та ключовимиміжнародними партнерами мають значний потенціал для зміцнення обороноздатності державив умовах військових загроз та нестабільної геополітичної ситуації. Аналіз змісту угод із такими країнами, як Велика Британія, Японія, Сполучені Штати Америки, Німеччина та Франція, дозволяє побачити істотні відмінності у форматах співпраці, які дають Україні широкий спектр можливостей,зокрема військову, технічну та економічну підтримку.Зокрема, угоди зі Сполученими Штатами Америки та Великою Британією спрямовані на наданнябільш комплексної допомоги, яка охоплює широкий перелік напрямів – від постачання зброї до навчанняособового складу та інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури. Водночас угоди з Японієюі Німеччиною мають більш вузькоспеціалізовані рамки, зосереджені на технічній та економічній допомозі, що сприяє розвитку оборонної індустрії України. Завдяки цим угодам Україна отримує можливість адаптувати свої внутрішні структури та оборонні ресурси до нових викликів, які постаютьу зв’язку з протистоянням агресору.У контексті історичного досвіду деяких європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, стаєочевидним, що подібні двосторонні угоди можуть допомогти Україні розбудувати стійку систему національної безпеки. Швеція і Фінляндія, залишаючись нейтральними, використовували угоди із союзникамидля забезпечення власної безпеки, створення внутрішньої оборонної інфраструктури та збереженнястратегічної незалежності. Аналіз цього досвіду дає змогу стверджувати, що для України двостороннібезпекові угоди можуть відігравати важливу роль у захисті від зовнішніх загроз, доповнюючи інтеграційні процеси до НАТО, але водночас залишаючи можливості для власних стратегічних рішень.Важливий аспект дослідження полягає в оцінці правових положень цих угод. Аналіз показує, щобільшість із них не містять юридично зобов’язуючих гарантій, натомість обмежуються формулюваннями політичної підтримки та обіцянками співпраці. Це є потенційно ризикованим для України,оскільки в разі ескалації конфлікту деякі партнери можуть виявити обмежену готовність до оперативного надання допомоги. Проте такі угоди залишають простір для маневру і дають Україні гнучкість у питаннях зовнішньої політики та безпеки.На основі вивчених матеріалів було сформульовано прогнози щодо подальшого розвитку безпекових відносин. Передбачається, що найближчим часом Україна приділятиме особливу увагу розвиткудвосторонніх угод з урахуванням поточної затримки у процесі повноцінної інтеграції до НАТО. Заумов, коли країна вимушена діяти в умовах загроз і брати до уваги обмеження традиційних альянсів,двосторонні угоди можуть стати важливою складовою частиною національної безпеки, що дозволяєУкраїні зміцнювати співпрацю з окремими партнерами, що вже продемонстрували свою готовністьдо підтримки.Практичні рекомендації, що випливають із дослідження, зосереджені на необхідності впровадження моніторингу виконання угод, що дозволить Україні вчасно виявляти можливі недоліки та оптимізувати управління міжнародною співпрацею. Розвиток механізмів контролю дозволить забезпечитимаксимальну ефективність від кожної угоди. Крім того, доцільним є прагнення до укладення новихугод, що передбачали б конкретні юридичні зобов’язання партнерів та включення додаткових заходівдля посилення внутрішнього оборонного потенціалу України на основі досвіду інших держав.Загальний висновок дослідження свідчить про те, що двосторонні безпекові угоди, незважаючи навідсутність формальних гарантій, мають велике значення для зміцнення національної безпеки України. Вони можуть стати частиною комплексної системи безпеки, яка доповнює стратегічні прагнення України до інтеграції в НАТО, забезпечуючи гнучкість та додаткові можливості для захистудержави в умовах сучасних загроз і викликів.У висновку статті підкреслюється важливість двосторонніх безпекових угод між Україноюта ключовими міжнародними партнерами як основи для зміцнення національної безпеки державив умовах сучасних загроз. Ці угоди, хоча і не завжди, забезпечують юридично зобов’язуючі гарантії,дають Україні можливість отримати підтримку у вигляді військової, технічної та економічної допомоги, що є особливо важливим у нинішніх умовах війни та міжнародної нестабільності. Завдяки такимугодам країна здатна покращити свою обороноздатність, зміцнити інфраструктуру та підтриматистратегічну незалежність.Правовий аналіз досвіду європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, показує, що навіть безформальної участі у військових альянсах держави можуть ефективно забезпечувати свою безпекучерез розбудову двосторонніх відносин з провідними партнерами. Україна може отримати аналогічні переваги, укладаючи угоди, що сприяють розвитку її оборонної та економічної спроможності, водночас зберігаючи гнучкість у своїй зовнішній політиці.Незважаючи на значний потенціал цих угод, важливо звернути увагу на юридичні аспекти, аджевідсутність чітких гарантій може призвести до ризиків у разі ескалації конфлікту. Однак забезпечення належного моніторингу та контролю за виконанням угод, а також можливість укладеннянових угод з чіткими зобов’язаннями стане ключовим для підвищення ефективності цієї співпраці.Загалом, двосторонні угоди відіграють важливу роль у стратегічному посиленні оборонної спроможності України, зокрема в умовах, коли країна перебуває на шляху інтеграції до НАТО. Вони забезпечують можливість адаптації до поточних викликів та створення національної системи безпеки,здатної до оперативної реакції на зміни в міжнародній ситуації.