ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ПЕРЕКЛАДАЧА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОЧИНСТВА: КОМПЕТЕНТНІСТЬ, ПРОФЕСІЙНА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ

Анотація

Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу регулювання правового статусу перекладача у кримінальному судочинстві України та Республіки Польщі. Мета дослідження полягає у виявленні ключових аспектів статусу перекладача, включаючи його визначення, вимоги до компетентності, права та обов’язки, механізм залучення, систему сертифікації та відповідальність. Результати. Аналіз показує глибокі структурні та практичні відмінності між двома системами регулювання, незважаючи на спільне визнання важливості перекладача для забезпечення справедливого суду та імплементації міжнародних стандартів. Статус перекладача регулюється виключно Кримінальним процесуальним кодексом, який відносить його до категорії «інших учасників». Законодавство не встановлює чітких критеріїв компетентності або обов’язкової системи сертифікації, обмежуючись лише загальною вимогою володіння необхідними мовами. Це призводить до довільності у виборі, відсутності єдиного публічного реєстру та варіативності якості перекладу в судах. У Польщі запроваджено комплексну двоєдину модель, що базується на спеціальному Законі «Про професію присяжного перекладача» (2004) та положеннях Кримінально-процесуального кодексу. Ця система вимагає обов’язкової сертифікації через складання складного державного екзамену (писемна та усна частини, включаючи переклад юридичних текстів). Успішне складання екзамену, наявність вищої освіти та прийняття присяги забезпечують внесення до офіційного публічного реєстру, який веде Міністр Справедливості. Польська система також гарантує справедливу компенсацію та передбачає кримінальну відповідальність за неякісний переклад. Висновки. Польський досвід, що відповідає Директиві ЄС 2010/64/ЄС, демонструє професіоналізований та прозорий підхід, який ефективно гарантує високу якість перекладу й довіру до правосуддя. На основі порівняльного аналізу запропоновано низку рекомендацій для українського законодавця, спрямованих на створення подібної комплексної системи, включаючи запровадження обов’язкової сертифікації та публічного реєстру, для гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами.