БАЗОВА ФОРМУЛА ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ: ВСТУП ДО АНАЛІЗУ
Анотація
Метою статті є встановлення основних особливостей базової формули визначення ефективності правозастосування та її осмислення в аспекті властивостей окремих елементів. Методологічною основою дослідження виступають методи аналізу та синтезу посередництвом яких визначено співвідношення правотворчості та правозастосування у механізмі правового регулювання суспільних відносин. Поглиблене їх використання у поєднанні зі структурно-функціональним методом дозволило деталізувати базову формулу визначення ефективності правозастосування, виділивши три компоненти мети й результату правозастосування. Результати. Правотворчість та правозастосування у загальному вигляді є елементами єдиного механізму правового регулювання і при цьому ефективність правозастосування підлягає вимірювання за тим же підходом, що й ефектність правових норм. Базова формула передбачає визначення ефективності правозастосування через співвідношення результату та мети у якій «мета» являє собою ідеальний наслідок (стан), тобто такий, що визначений законом, яким встановлюється причинно-наслідкова модель у сфері правозастосування, у той же час «результат» є фактичним наслідком (станом), тобто таким, до якого фактично призвело право застосування. Водночас мета повинна розкриватися саме посередництвом тріади елементів, якими виступають: 1) підстава правозастосування; 2) акт правозастосування; 3) наслідки правозастосування. Висновки. Проаналізована загальна формула визначення ефективності правозастосування виступає своєрідним орієнтиром, що підлягає подальшому більш глибокому науковому й практичному осмисленню задля формування більш деталізованого бачення елементів формули з урахуванням конкретних сфер суспільних відносин, мети правового регулювання конкретних видів відносин, а також ролі суб'єктів правозастосування у забезпеченні динаміки відповідних відносин. У першу чергу це обумовлюється різною телеологічною спрямованістю діяльності суб'єктів правозастосування, а також умов у яких вони діють. В якості ще одного фактору виступає рівень та обсяг розсуду або ж дискреції відповідних суб'єктів з огляду на підстави застосування ними нормативних положень, а також наслідків їх застосування, особливо враховуючи те, що положеннями законодавства може передбачатися право суб'єкта вчинити один з декількох можливих актів правозастосування за наявності одних і тих самих підстав, які, своєю чергою, спричинять різні юридичні наслідки для учасників відповідних правовідносин.
Посилання
2. Васильєва Т.С. Господарська діяльність як об'єкт адміністративно-правового режиму. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2011. № 1. С. 169–174. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2011_1_32 (дата звернення: 21.10.2025).
3. Коструба А.В. Юридичні факти в механізмі правоприпинення цивільних відносин: монографія. Київ: Ін Юре, 2014. 376 с.
4. Гаврилюк О.О. Проблема сучасних теоретичних та господарсько-правових підходів до розуміння ефективності права і правового регулювання. Актуальні проблеми держави і права. Одеса, 2025. № 105. С. 67–78.
5. Гаврилюк О.О. Сучасні підходи до оцінки ефективності судової системи (господарсько-правовий аспект). Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2025. № 81 (1). С. 121–132. URL: http://forumprava.pp.ua/files/121-132-2025-1-FP-Gavryliuk_15.pdf.
6. Погребняк В.Я. Виникнення, перехід та припинення суб’єктивних цивільних прав: проблеми теорії та практики: монографія. Київ: Алерта, 2020. 640 с.
7. Чечель О.М. Принципи та механізм державного регулювання економіки. Вісник АМСУ. Серія: «Державне управління». 2013. № 2 (9). С. 103–111.
8. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Механізм цивільно-правового регулювання відносин в умовах пандемії COVID-19: антропологічний коректив. Часопис цивілістики. 2021. Вип. 44. С. 5–18.
9. Спєсівцев Д.С. Юридичні факти у механізмах виникнення, переходу та припинення речових прав на нерухомість в Україні: дис… канд. юрид. наук. Харків, 2017. 225 с.
10. Спєсівцев Д. Конститутивні та перетворювальні властивості рішення суду як правового засобу захисту суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно. Юридичний вісник. 2020. № 3. С. 118–124.
11. Нагнибіда В. Теоретичні засади правозастосування: поняття, ознаки, види. Університетські наукові записки. 2019. Т. 18, № 3 (71). С. 33–42.
12. Кравцова З.С. Співвідношення понять «механізм держави» та «механізм здійснення державної влади»: конституційно-правовий аспект. Юридичний науковий електронний журнал: електрон. наук. фахове вид. 2022. № 10. С. 91–94. URL: http://lsej.org.ua/10_2022/18.pdf (дата звернення: 23.10.2025).
13. Конституція України: станом на 21.10.2025 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. ст. 141 (зі змінами).
14. Гуйван П.Д. Якість закону як елемент визначеності правової норми. Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2017. Вип. 28. С. 132–136.
15. Стащенко А. До питання про «ефективність» права як категорії юридичної науки. Підприємництво, господарство і право. 2010. № 1. С. 14–16.
16. Тарахонич Т.І. Ефективність правового регулювання (питання теорії). Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 11–13.
17. Білоус О.В. Ефективність права у світлі концепції людиноцентризму. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія.: Юриспруденція. 2018. № 34. С. 12–14.
18. Настасяк І.Ю. Загальна характеристика ефективності правового впливу. Митна справа. 2012. № 4 (82). Ч. 2, кн. 1. С. 20–25.
19. Наконечна А. Ефективність впливу правового регулювання на задоволення людських потреб та інтересів. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 10. С. 227–231.
20. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01.07.2004 р. № 1952–IV. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 1. Ст. 9 (зі змінами).
21. Степаненко В.В. Застосування у праві та правозастосовний розсуд: співвідношення понять. Юридичний бюлетень. 2017. Вип. 5. С. 298–304.
22. Спєсівцев Д.С. Визнання права власності на нерухомість у контексті вимоги закону про його державну реєстрацію: еволюція правозастосовного підходу. Прикарпатський юридичний вісник. 2020. Вип. 3 (32). С. 26–30.

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
