ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ ТА ПРАВОВИХ УЯВЛЕННЯХ ЮРИСТІВ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Анотація

Автором у роботі акцентовано увагу на актуальності теми дослідження, метою якого є вивчення історії становлення уявлень про власність та інтелектуальну діяльність, що представлені в поглядах юристів Стародавнього Риму. У процесі дослідження було застосовано такі методи: аксіологічний методологічний підхід, що визначив стратегію наукового дослідження, та історико-правовий метод. Результатами дослідження є комплекс положень, які характеризують інтелектуальну власність як об’єкт сприйняття в період античності, а саме: підсумовано, що інтелектуальна діяльність є виключною передумовою виникнення інтелектуальної власності, яка створюється людиною та в подальшому стає як індивідуальним, так і суспільним надбанням. Тим самим інтелектуальна власність набуває відповідного ціннісного змісту, який визначається потребами, інтересами, культурними особливостями та рівнем розвитку конкретного соціального середовища. Незважаючи на прадавній фундамент виникнення інтелектуальної власності в житті суспільства, наголошено, що інтелектуальна власність як правовий і науковий феномен з’явилася не так давно, а саме в просвітницький період розвитку європейської державницько-правової думки. Проте для остаточного правового та наукового виокремлення інтелектуальної власності вона проходить тривалий період зародження й розвитку перших уявлень про інтелектуальну діяльність та її результати, де важливе значення має її осмислення в поглядах юристів Стародавнього Риму та правове забезпечення. У змісті роботи розкрито і проаналізовано погляди римських юристів на питання власності та прав на неї, наведено приклади правового забезпечення створення й обігу безтілесних (нематеріальних) об’єктів. Враховуючи проведений аналіз, автором зроблено ряд висновків, а саме: фактично вже в часи Стародавнього Риму формуються не лише світоглядні, але й правові уявлення, які в подальшому визначили пізнавальний базис для виокремлення інтелектуальної власності та її сприйняття як важливої і невід’ємної складової життєдіяльності суспільства. Зокрема, йдеться про: 1) виокремлення перших об’єктів нематеріального світу (творів мистецтва, театру, літературних джерел тощо), їх визнання як загальносоціального надбання і результату інтелектуальної творчості людини та відповідного автора (авторів), що пов’язані з такими об’єктами нематеріального світу, будучи наділеними відповідними інтересами щодо їх існування, використання, поширення, охорони та захисту; 2) визнання важливості й безальтернативності державного та правового гарантування непорушності прав та інтересів суб’єктів, які мають відношення до створення, обігу, охорони, використання об’єктів матеріального та нематеріального світу; 3) закріплення на правовому рівні прав і засобів гарантування інтересів суб’єктів на об’єкти нематеріального світу, недопущення їх порушення.