ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОВНОВАЖЕНЬ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЩОДО ПОВТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Анотація

Метою статті є дослідження підходів до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо можливості повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції без клопотання учасника кримінального провадження. Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-правові методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення. Результати. На основі проведеного аналізу чинного кримінального процесуального законодавства, дослідження доктринальних джерел та практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду: – висвітлено доктринальні підходи до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо можливості повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції без клопотання учасника кримінального провадження; – наведено приклади із судової практики щодо різних підходів до розуміння повноважень суду апеляційної інстанції в частині повторного дослідження доказів із власної ініціативи; – досліджено питання дотримання апеляційним судом засад змагальності та безпосередності дослідження доказів під час надання іншої оцінки доказам, аніж та, яку дав суд першої інстанції. Висновки. Як на практиці, так і в доктрині кримінального процесу немає єдиного підходу до тлумачення приписів ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України щодо наявності повноважень у суду апеляційної інстанції на повторне дослідження доказів за відсутності клопотання прокурора, потерпілого чи його представника, які в апеляційній скарзі ставлять питання про погіршення становища обвинуваченого. Зважаючи на вищевказане, запропоновано конкретизувати положення Кримінального процесуального кодексу України, які б усунули суперечності з вищевказаного питання.