ВОЙОВНИЧА ДЕМОКРАТІЯ. ПРАВО НА ПОВСТАННЯ. ЗАХИСТ ДЕМОКРАТІЇ

Анотація

Мета. Метою статті є розгляд концепції войовничої демократії, її суперечностей та меж легітимного захисту демократії, а також у розгляді права на повстання як потенційного елементу демократичного процесу. Авторка ставить під сумнів усталене протиставлення демократії і насильства, наголошуючи на тому, що демократія як політична система не лише потребує захисту, але іноді вимагає використання засобів, що суперечать її власним принципам. Методи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує політичну філософію, правову теорію та аналіз конкретних історичних прикладів. Основна увага зосереджена не на юридичному аналізі, а на філософському осмисленні співвідношення між демократією, насильством і правом на спротив. Результати. Показано, що войовнича демократія є не лише моделлю захисту від антидемократичних загроз, але й потенційно небезпечним механізмом для згортання прав і свобод. Підкреслено, що апеляція до «самозахисту демократії» часто використовується як політичне виправдання репресивних практик. Авторка розглянула різні підходи до розуміння захисту демократії. У статті також проаналізовано історичні приклади (Німеччина), які демонструють складність визначення меж допустимого в демократичному режимі. Висновки. Демократія як жива політична форма не може бути зведена до набору процедур. Її збереження часто потребує вибору між свободою та безпекою, а іноді – і перегляду самого поняття легітимності. У цьому контексті право на повстання розглядається не як загроза демократії, а як одна з форм її радикального захисту у виняткових ситуаціях.