Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки»

ВПЛИВ ВОЄННОГО СТАНУ НА КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ

Валентина Францівна Зверховська — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета наукової статті полягає у дослідженні впливу воєнного стану на циркуляцію конституційних прав громадян в Україні, а також пошук правових механізмів, які б могли забезпечити баланс між обмеженням прав та необхідністю захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки. Крім цього, також сформовано загальні принципи вдосконалень правового регулювання з приводу окресленого питання. Методи, що застосовані під час дослідження цієї теми, – це насамперед системний аналіз та метод порівняння, логічного та структурного аналізу, що залучались для вивчення механізмів обмеження прав в умовах воєнного стану. Також було використано міждисциплінарний підхід, що включає аналіз норм Конституції України та спеціального законодавства про правовий режим воєнного стану. Результатом статті стало проведення аналізу з приводу правового режиму воєнного стану в Україні, що має чіткі нормативно-правові основи, які дозволяють обмежувати певні права громадян для забезпечення безпеки держави. Також виокремлено підстави та мету введення воєнного стану, його особливості проведення та порядок запровадження. Зазначено специфіку обмеження прав та свобод осіб та виокремлено, які права категорично не можуть бути обмеженими. Проаналізовані різні думки наукової спільноти та виокремлено позицію автора з приводу цього питання. Аналіз практики показав важливість дотримання принципів законності, пропорційності та легітимності у разі впровадження обмежень. Також важливим результатом є й те, що порівняння з міжнародним досвідом виявило можливості для вдосконалення українського законодавства через адаптацію найкращих практик. Висновки. Питання воєнного стану є досить актуальним для сьогодення та стає чималим викликом для правової системи України, адже необхідно балансувати між забезпеченням громадянам захисту прав та свобод та потребою в захисті й національних інтересів. Тому для ефективного регулювання зазначених питань необхідно вдосконалення законодавчих механізмів шляхом правотворчості, що сприятиме лише зміцненню принципу верховенства права та захисту конституційних прав, що мають та гарантуються громадянам такої країни.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВІДНОСНОСТІ

Олександр Олександрович Гаврилюк — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

Метою статті є визначення граней відносності категорії ефективності правового регулювання господарських відносин залежно від ракурсу юридичного погляду на відповідну характеристику господарського права як у контексті наукових досліджень, так і практики правотворчості, правореалізації та правозастосування з метою окреслення можливих особливостей її аналізу у конкретних умовах і з точки зору можливих цілей господарсько-правового регулювання. Методологічною основою дослідження виступають загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також індуктивний та дедуктивний методи. Комбінація історичного, аксіоматичного та системно-функціонального методів дозволила сформувати методологічний концепт засобу визначення ефективності правового регулювання господарських відносин. Результати. Автор висвітлює не розглянуті раніше у межах вітчизняних юридичних досліджень аспекти відносності ефективності правового регулювання господарських відносин за темпоральною глибиною (горизонтально), а також за характером (обсягом) спричинюваних наслідків не лише для визначеної мети, проте також і для суміжних правовідносин, врегульованих як нормами певної галузі, так й інших галузей права (вертикально). Висновки. Результатом осмислення порушеної проблеми виступило формування автором основних положень методологічної рамки або базового концепту методу визначення ефективності правового регулювання господарських відносин з урахуванням відносності відповідного показника. В основу пропонованого конструкту покладається причинно-наслідкова схема «засіб правового регулювання – наслідок (результат)», яка забезпечує можливість аналізу інструмента, тобто правового засобу регулювання господарських відносин, а також наслідків його застосування. Встановлюється, що втілення сформованого концепту у кінцевому методологічному продукті може бути забезпечене лише подальшою науковою розробкою зазначеної моделі із втіленням у ній чітких вимірюваних критеріїв, що окреслять гносеологічний потенціал відповідного методу і сферу, тобто предметний діапазон його можливого застосування.

ФУНКЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РАМКАХ ПРАВОВИХ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Роксолана Юріївна Іванова — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

З появою глобалізації зросла актуальність держав у формуванні міжнародних відносин щодо фінансів. Основною метою є розуміння ролі міжнародних організацій у контексті правового регулюванняфінансів. В епоху глобалізації підтримання фінансової безпеки, забезпечення прозорості та належного нагляду стало надзвичайно важливим. Такі міжнародні організації, як Міжнародний валютнийфонд (МВФ) і Світовий банк, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і Банкміжнародних розрахунків (BIS), несуть відповідальність за розробку фінансового законодавства та підтримку економічної безпеки. Ці інституції надають кошти, встановлюють правила та забезпечують міжнародну співпрацю, щоб забезпечити захист фінансової системи країни під час економічних спадів.У дослідженні використовуються такі методи дослідження, як поєднання нормативно-правовогоаналізу, порівняльно-правового аналізу та системного підходу для оцінки діяльності цих міжнароднихорганізацій у сфері правового фінансового управління.Результати показують, що є значний внесок міжнародних організацій у фінансову стабілізацію;однак питання нормативного дисбалансу, економічної незалежності та забезпечення відповідностіє очевидними проблемами. Відзначається, що багатьом країнам, особливо економікам, що розвиваються, важко привести свої національні закони у відповідність до міжнародних правових режимів.Висновки цього дослідження, описані у статті, пояснюють, що сприяння співпраці між фінансовими міжнародними установами та національними регуляторними органами є необхідною умовою длядосягнення ефективних і справедливих глобальних фінансів. Більше того, прогрес у відносинах прозорості, підзвітності та правового узгодження в глобальних фінансових системах зміцнить і зробитьуправління фінансами більш стійким. Можна зробити висновок, що діяльність міжнародних організацій у сфері фінансового права є центральною для досягнення світового економічного порядку та збалансованого фінансового прогресу.

ЕТИКА ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА ВИКЛИКИ

Олена Пилипівна Письменна, Альона Вікторівна Панасюк — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

У цій статті поставлено за мету проаналізувати взаємозв’язок між етичними та правовими компонентами у професійній діяльності державних службовців і визначити ефективні шляхи їх інтеграції для покращення управлінської ефективності та підвищення довіри громадян до державних інституцій. Дослідження актуальне через зростаючу потребу у створенні прозорої, доброчесної та відповідальної системи державного управління, що відповідає сучасним викликам. Методи дослідження включають комплексний аналіз нормативно-правових актів України, які регулюють діяльність державних службовців, а також вивчення міжнародного досвіду етичного регулювання державної служби. Застосовано порівняльний, системний та індуктивний методи для виявлення сильних і слабких сторін у впровадженні етичних стандартів у державне управління. Значну увагу приділено аналізу наукових публікацій із питань доброчесності, запобігання конфлікту інтересів, відповідальності службовців, а також механізмів забезпечення прозорості в державному секторі. Результати дослідження вказують на те, що більшість сучасних праць фокусуються на окремих аспектах, таких як уникнення корупційних ризиків, вирішення конфліктів інтересів чи відповідальність посадових осіб. Натомість цілісна інтеграція етичних та правових стандартів у державне управління залишається не досить дослідженою. Виявлено, що відсутність системного підходу у впровадженні етичних принципів обмежує ефективність державної служби. У статті запропоновано низку практичних рекомендацій включно зі створенням спеціалізованих навчальних програм з етики для державних службовців, посиленням внутрішнього та зовнішнього контролю, а також удосконаленням кадрової політики для залучення до державного сектору висококваліфікованих і доброчесних спеціалістів. Висновки свідчать, що інтеграція етичних і правових компонентів є ключовою умовою підвищення ефективності управлінських процесів та забезпечення прозорості у роботі державних органів. Це не лише сприяє підвищенню довіри громадян, але і створює основу для інституційної стійкості та підвищення загального рівня доброчесності у державному секторі. Запропоновані рекомендації можуть бути адаптовані до умов різних країн та інституцій з урахуванням особливостей їх правового й етичного середовища. Перспективи подальших досліджень включають глибший аналіз методів професійної підготовки службовців у провідних країнах світу, вивчення впливу цифрових технологій на формування етичної культури в державному секторі, а також розробку ефективних механізмів контролю для забезпечення дотримання етичних і правових норм. Крім того, важливим напрямом є оцінка впливу запропонованих реформ на ефективність державної служби та рівень довіри громадян до державних інституцій.

ОРГАНІЗОВАНА ЕКОЛОГІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕАГУВАННЯ

Роман Анатолійович Чайка — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета. Дослідження спрямоване на аналіз організованої екологічної злочинності та воєнних злочинів проти довкілля, визначення основних загроз екологічній безпеці, оцінку ефективності правовихмеханізмів протидії та обґрунтування необхідності вдосконалення законодавства.Методи. Використано загальнонаукові та спеціально-правові методи: аналіз і синтез – для визначення загроз, порівняльно-правовий – для дослідження міжнародного досвіду, статистичний аналіз –для оцінки тенденцій злочинності, кримінологічний – для вивчення механізмів діяльності організованихугруповань у сфері природокористування. Результати. Встановлено, що організована екологічна злочинність адаптується до зміну законодавстві та використовує корупційні механізми. Незаконне лісокористування призводить додеградації екосистем і кліматичних змін. Вивчення міжнародного досвіду підтвердило ефективністьмеханізмів контролю за походженням природних ресурсів, зокрема Закону Лейсі (США) та РегламентуЄС № 995/2010. Воєнні злочини проти довкілля, спричинені збройною агресією РФ, включають руйнування екосистем, мінування територій, забруднення води та повітря. Найбільші екологічні збиткизавдав підрив Каховської ГЕС. Запропоновано гармонізацію законодавства, імплементацію поняття«екоцид» у міжнародне право та посилення антикорупційних заходів.Висновки. Екологічна злочинність загрожує глобальній безпеці. Війна в Україні актуалізувалапотребу вдосконалення міжнародних механізмів притягнення до відповідальності за екоцид. Подальшаефективність боротьби залежатиме від гармонізації законодавства, посилення кримінальної відповідальності, міжнародного співробітництва та механізмів екологічної реабілітації.

АКТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Василь Миколайович Стратонов — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

Статтю присвячено стану і перспективам використання електронних інформаційних систем у розслідуванні воєнних злочинів та військових правопорушень під час дії воєнного стану. Актуальність теми зумовлена потребами практики, оскільки чисельна кількість воєнних злочинів та військових правопорушень значно зросла, про це свідчать показники ЄРДР, а також нагальною необхідністю ефективного розслідування та притягнення до відповідальності винних осіб. Необхідно зауважити, що до таких видів кримінальних правопорушень проявляється високий суспільний інтерес. Мета. Мета цієї статті полягає у комплексному аналізі актуального стану використання електронних інформаційних систем і перспективних напрямів їх застосування для ефективного розслідування воєнних злочинів у сучасних реаліях воєнного стану. Методи. З метою отримання достовірних результатів у процесі дослідження були використані такі методи: логічно-структурний, який дозволив логічно та послідовно викласти науковий матеріал, індукції й дедукції, формально-логічний метод та аналізу і синтезу, що дозволили провести певні узагальнення на основі вже проведених досліджень, порівняльно-правовий метод використовувався для формування та закріплення окремих понять, метод логічного узагальнення дозволив сформувати висновки. Результати. Автором висвітлено питання визначення категорії «воєнні злочини», здійснено аналіз актуального стану використання електронних інформаційних систем органами розслідування «воєнних злочинів» та «військових правопорушень», а також наведено перспективні напрями потенційного використання цифрових інструментів у розслідуванні воєнних злочинів. У статті наведено висновки щодо активного використання електронних інформаційних систем, які використовуються в процесі розслідування воєнних злочинів та військових правопорушень, зокрема для збирання та зберігання доказів, пошуку та систематизації інформації і складання процесуальних документів тощо. Окрім цього, автором запропоновано розширити сферу використання електронних інформаційних систем, зокрема для застосування технологій хмарного зберігання інформації, проведення розпізнання особи за зовнішністю або голосом, проведення дистанційної комунікації між органами досудового розслідування, судом та міжнародними інстанціями, систематизації та індексування доказів, збирання інформації з відкритих джерел.

ДВОСТОРОННІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ПРАВОВА ОЦІНКА

Максим Вікторович Каптан — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – здійснити ґрунтовний аналіз безпекових угод України з ключовими державамисвіту, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією, Японією та Сполученими Штатами Америки, у контексті Спільної декларації країн «Групи семи» від 2023 року та розглянути їхню роль у зміцненні оборонного потенціалу України. Слід дослідити характер таких домовленостей, їхні обмеженнята можливості в забезпеченні захисту України від російської агресії, особливо з огляду на відсутністьповноцінних безпекових гарантій через неможливість швидкого вступу України до НАТО.Ця стаття також порушує питання ефективності подібних двосторонніх безпекових договорів, аналізуючи історичний досвід підтримки країн, таких як Швеція та Фінляндія, під час їхньоговступу до НАТО, а також аналогії з ізраїльською та корейською моделями безпеки. Важливою частиною є також оцінка поточної ситуації та майбутніх перспектив безпекового партнерства Україниз іншими державами, зокрема G7, у світлі нових викликів і можливостей, що відкриваються передУкраїною в умовах війни та зовнішньої підтримки.Отже, стаття має на меті окреслити можливі стратегії, які можуть зміцнити захист України,та аргументувати необхідність повноцінних гарантій безпеки як важливого елемента міжнародноїсистеми безпеки, націленого на довгострокову стабільність регіону.Методологія статті полягає у комплексному підході до дослідження двосторонніх безпекових угодміж Україною та міжнародними партнерами, такими як Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія та Сполучені Штати Америки, аналізуючи їх внесок в обороноздатність України та зміцнення їїпозицій у системі міжнародної безпеки. Такий правовий аналіз включатиме декілька взаємопов’язаних методів, які дозволять всебічно дослідити питання, розглядаючи його з історичного, правовогота порівняльного поглядів.Перший аспект методології базуватиметься на порівняльному аналізі – це дослідження основнихположень та характеристик різних безпекових угод, укладених між Україною та основними державами-партнерами. Цей метод передбачає детальний огляд структурного складу кожної угоди, умовспівпраці, рівня зобов’язань сторін, особливостей правового оформлення та цілей, які ставлятьсяв межах двосторонніх відносин. Наприклад, порівняння умов угоди між Україною та Великою Британією з умовами співпраці між Україною та Японією дозволить виявити спільні підходи та унікальніособливості, які впливають на характер підтримки України. Такий аналіз також сприятиме розумінню того, як кожен з міжнародних партнерів прагне сприяти безпеці України, зважаючи на їхнєгеополітичне становище, стратегічні інтереси та можливості.Другий підхід – це історичний аналіз, спрямований на дослідження розвитку міжнародної безпекиу схожих обставинах в інших країнах, зокрема у Швеції та Фінляндії. Ці держави протягом багатьохдесятиліть укладали угоди, що зміцнювали їхню оборонну автономію, але при цьому уникали прямихвійськових блоків, таких як НАТО. Дослідження їхнього досвіду допоможе зрозуміти, наскільки ефективними були подібні угоди у протидії потенційним загрозам та захисті національної безпеки. Такожце допоможе виявити, які аспекти їхніх угод можуть стати взірцем для України у формуванні власноїсистеми безпеки, особливо якщо інтеграція в колективні безпекові союзи залишається обмеженою.Третій підхід до правового аналізу стане ключовим для оцінки юридичних аспектів угод. Правовийаналіз включатиме дослідження конкретних зобов’язань сторін, встановлених в угодах, аналіз механізмів їхньої реалізації, а також правових інструментів контролю за дотриманням умов угод. Це допоможезрозуміти, чи здатні такі угоди забезпечити Україні реальні гарантії безпеки та якою мірою вони узгоджуються з принципами міжнародного права. Наприклад, аналіз Спільної декларації G7 дасть змогу оцінити, наскільки надані обіцянки відповідають нормам міжнародних правових угод і в яких аспектах вониможуть бути змінені або розширені для забезпечення більш ефективного захисту.Завершальним етапом методології стане синтез отриманих результатів, що включатиме інтеграцію всіх зібраних та проаналізованих даних для формування загальних висновків. Цей етап допоможе створити узагальнену оцінку сучасних безпекових угод України з іншими державами та надатиконкретні рекомендації щодо їх подальшого розвитку й адаптації під специфічні умови та потребиУкраїни. Таким чином, комплексний підхід до аналізу безпекових угод дозволить охопити правові, політичні, історичні та стратегічні аспекти співробітництва, що стане основою для глибшого розумінняїхньої ролі у зміцненні національної безпеки України.У результаті статті визначено, що двосторонні безпекові угоди між Україною та ключовимиміжнародними партнерами мають значний потенціал для зміцнення обороноздатності державив умовах військових загроз та нестабільної геополітичної ситуації. Аналіз змісту угод із такими країнами, як Велика Британія, Японія, Сполучені Штати Америки, Німеччина та Франція, дозволяє побачити істотні відмінності у форматах співпраці, які дають Україні широкий спектр можливостей,зокрема військову, технічну та економічну підтримку.Зокрема, угоди зі Сполученими Штатами Америки та Великою Британією спрямовані на наданнябільш комплексної допомоги, яка охоплює широкий перелік напрямів – від постачання зброї до навчанняособового складу та інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури. Водночас угоди з Японієюі Німеччиною мають більш вузькоспеціалізовані рамки, зосереджені на технічній та економічній допомозі, що сприяє розвитку оборонної індустрії України. Завдяки цим угодам Україна отримує можливість адаптувати свої внутрішні структури та оборонні ресурси до нових викликів, які постаютьу зв’язку з протистоянням агресору.У контексті історичного досвіду деяких європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, стаєочевидним, що подібні двосторонні угоди можуть допомогти Україні розбудувати стійку систему національної безпеки. Швеція і Фінляндія, залишаючись нейтральними, використовували угоди із союзникамидля забезпечення власної безпеки, створення внутрішньої оборонної інфраструктури та збереженнястратегічної незалежності. Аналіз цього досвіду дає змогу стверджувати, що для України двостороннібезпекові угоди можуть відігравати важливу роль у захисті від зовнішніх загроз, доповнюючи інтеграційні процеси до НАТО, але водночас залишаючи можливості для власних стратегічних рішень.Важливий аспект дослідження полягає в оцінці правових положень цих угод. Аналіз показує, щобільшість із них не містять юридично зобов’язуючих гарантій, натомість обмежуються формулюваннями політичної підтримки та обіцянками співпраці. Це є потенційно ризикованим для України,оскільки в разі ескалації конфлікту деякі партнери можуть виявити обмежену готовність до оперативного надання допомоги. Проте такі угоди залишають простір для маневру і дають Україні гнучкість у питаннях зовнішньої політики та безпеки.На основі вивчених матеріалів було сформульовано прогнози щодо подальшого розвитку безпекових відносин. Передбачається, що найближчим часом Україна приділятиме особливу увагу розвиткудвосторонніх угод з урахуванням поточної затримки у процесі повноцінної інтеграції до НАТО. Заумов, коли країна вимушена діяти в умовах загроз і брати до уваги обмеження традиційних альянсів,двосторонні угоди можуть стати важливою складовою частиною національної безпеки, що дозволяєУкраїні зміцнювати співпрацю з окремими партнерами, що вже продемонстрували свою готовністьдо підтримки.Практичні рекомендації, що випливають із дослідження, зосереджені на необхідності впровадження моніторингу виконання угод, що дозволить Україні вчасно виявляти можливі недоліки та оптимізувати управління міжнародною співпрацею. Розвиток механізмів контролю дозволить забезпечитимаксимальну ефективність від кожної угоди. Крім того, доцільним є прагнення до укладення новихугод, що передбачали б конкретні юридичні зобов’язання партнерів та включення додаткових заходівдля посилення внутрішнього оборонного потенціалу України на основі досвіду інших держав.Загальний висновок дослідження свідчить про те, що двосторонні безпекові угоди, незважаючи навідсутність формальних гарантій, мають велике значення для зміцнення національної безпеки України. Вони можуть стати частиною комплексної системи безпеки, яка доповнює стратегічні прагнення України до інтеграції в НАТО, забезпечуючи гнучкість та додаткові можливості для захистудержави в умовах сучасних загроз і викликів.У висновку статті підкреслюється важливість двосторонніх безпекових угод між Україноюта ключовими міжнародними партнерами як основи для зміцнення національної безпеки державив умовах сучасних загроз. Ці угоди, хоча і не завжди, забезпечують юридично зобов’язуючі гарантії,дають Україні можливість отримати підтримку у вигляді військової, технічної та економічної допомоги, що є особливо важливим у нинішніх умовах війни та міжнародної нестабільності. Завдяки такимугодам країна здатна покращити свою обороноздатність, зміцнити інфраструктуру та підтриматистратегічну незалежність.Правовий аналіз досвіду європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, показує, що навіть безформальної участі у військових альянсах держави можуть ефективно забезпечувати свою безпекучерез розбудову двосторонніх відносин з провідними партнерами. Україна може отримати аналогічні переваги, укладаючи угоди, що сприяють розвитку її оборонної та економічної спроможності, водночас зберігаючи гнучкість у своїй зовнішній політиці.Незважаючи на значний потенціал цих угод, важливо звернути увагу на юридичні аспекти, аджевідсутність чітких гарантій може призвести до ризиків у разі ескалації конфлікту. Однак забезпечення належного моніторингу та контролю за виконанням угод, а також можливість укладеннянових угод з чіткими зобов’язаннями стане ключовим для підвищення ефективності цієї співпраці.Загалом, двосторонні угоди відіграють важливу роль у стратегічному посиленні оборонної спроможності України, зокрема в умовах, коли країна перебуває на шляху інтеграції до НАТО. Вони забезпечують можливість адаптації до поточних викликів та створення національної системи безпеки,здатної до оперативної реакції на зміни в міжнародній ситуації.

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «TRANSFORMATION OF THE LEGAL SYSTEM AND HUMAN RIGHTS PROTECTION UNDER THE INFLUENCE OF MARTIAL LAW» ЗА ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ В. М. СТРАТОНОВА

Аліна Олександрівна Гавловська — Tue, 04 Mar 2025 00:00:00 +0000

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «TRANSFORMATION OF THE LEGAL SYSTEM AND HUMAN RIGHTS PROTECTION UNDER THE INFLUENCE OF MARTIAL LAW» ЗА ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ В. М. СТРАТОНОВА