Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки»

ЗАХИСТ КОГНІТИВНОЇ СВОБОДИ ТА ПСИХІЧНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ЦИФРОВУ ЕПОХУ

Світлана Миколаївна Кравчук — 2026-05-01

Мета дослідження полягає у комплексному теоретико-правовому аналізі змісту та механізмів захисту когнітивної свободи і психічної цілісності військовослужбовців в умовах інтенсивної цифровізації воєнної сфери. Робота спрямована на обґрунтування концепту «цифрової гідності» комбатанта та визначення правових меж допустимого алгоритмічного і нейротехнологічного впливу на свідомість суб’єктів військово-службових відносин у контексті сучасних стандартів прав людини. Методи. Методологічний базис дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Системно-структурний метод використано для визначення архітектоніки когнітивних прав у загальній системі антропоцентричного права. Діалектичний підхід дозволив розкрити суперечності між технологічною доцільністю використання штучного ынтелекту у військовій справі та імперативом збереження психічної автономії особистості. За допомогою герменевтичного методу здійснено тлумачення міжнародних стандартів «neuro-rights» (екйроправ) у розрізі їх імплементації у військове законодавство. Компаративістський аналіз застосовано для зіставлення підходів до регулювання кіберпсихологічної безпеки в різних правових системах. Результати. Доведено, що в епоху гібридних загроз когнітивна свобода військовослужбовця трансформується з суто філософської категорії у фундаментальний об’єкт правової охорони. Стрімке впровадження Big Data, нейроінтерфейсів та алгоритмів предиктивної аналітики створює ризики «алгоритмічної детермінації» поведінки військового, що ставить під загрозу його суб’єктність. Сформульовано дефініцію когнітивної свободи військовослужбовця як правомочності на самостійне формування переконань та ухвалення рішень без несанкціонованого зовнішнього втручання в нейробіологічні та психічні процеси. Виявлено, що існуючі режими захисту персональних даних є недостатніми для запобігання загрозам «капіталізму стеження» та когнітивного маніпулювання у військовому середовищі. Особливу увагу приділено юридичній кваліфікації інформаційно-психологічних операцій як посягання на психічну недоторканність особи. Обґрунтовано необхідність розширення каталогу прав людини «четвертого покоління» через включення до них права на свободу від алгоритмічного впливу та права на психологічну безпеку в цифровому просторі. Висновки. Підсумовується, що ефективний захист когнітивної свободи військовослужбовців вимагає перегляду парадигми військового права в бік посилення антропоцентричних засад. Психічна цілісність повинна розглядатися як невід’ємний складник боєздатності, що потребує не лише технічного, а й нормативно-ціннісного захисту. Автором пропонується розробка та впровадження «Етичного кодексу цифрової взаємодії у Збройних Силах», для регламентації меж використання психотехнологій та інструментів нейромаркетингу щодо особового складу. Констатовано, що розвиток цифрової грамотності та критичного мислення є формою реалізації права на когнітивний самозахист. Визначено, що правова доктрина має випереджати технологічний розвиток, створюючи надійні запобіжники проти цифрової ерозії людської гідності в умовах збройних конфліктів сучасного та майбутнього. Забезпечення когнітивної деескалації та збереження ментального суверенітету особистості визнано визначальними векторами реформування інституту прав людини в оборонній сфері.

ТЕОРІЯ (КОНЦЕПТ) ПОДІЛУ ВЛАДИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС ВІД АНТИЧНОСТІ ДО НОВОГО ЧАСУ

Юрій Юрійович Бурдай — 2026-05-01

Мета статті полягає у здійсненні комплексного історико-правового аналізу еволюції доктрини поділу влади від її зародження в епоху Античності до концептуального оформлення в період Нового часу. Дослідження спрямоване на розкриття процесу трансформації цієї ідеї від вимушеного механізму розподілу праці в давньогрецьких полісах до фундаментального принципу функціонування державного апарату. Крім того, робота має на меті висвітлити вплив видатних філософів і теоретиків права на розвиток суміжних інститутів: державного суверенітету, народовладдя та системи стримувань і противаг, що дозволяє глибше зрозуміти історичне підґрунтя сучасних конституцій та механізмів захисту природних прав людини від узурпації влади. Методи. Методологічну основу дослідження становить діалектичний підхід, що дозволив розглянути доктрину поділу влади в її еволюційному розвитку та трансформації від античних часів до епохи Нового часу. Ключовим є застосування історико-правового методу, за допомогою якого проаналізовано ґенезу державно-правових поглядів мислителів різних епох (Платона, Арістотеля, М. Падуанського, Ж. Бодена, Дж. Лільберна, Дж. Лока) у контексті конкретних історичних умов. Використання порівняльно-правового методу сприяло співставленню відмінностей у розумінні суверенітету та стримувань і противаг за різних політичних режимів (від рабовласницьких полісів та феодалізму до буржуазних революцій) , а системно-структурний метод дозволив дослідити механізм поділу влади як цілісну систему взаємопов’язаних елементів (гілок влади, функцій, інституту прерогативи). Також застосовано логіко-юридичний метод для формулювання висновків щодо сучасного значення досліджуваної доктрини. Результати дослідження полягають в аналізі історичного розвитку доктрини поділу влади від її зародження в Античності (Платон, Арістотель, Полібій) через Середньовіччя (Марсилій Падуанський) до Нового часу (Жан Боден, Джон Лільберн, Джон Лок), акцентуючи увагу на еволюції системи стримувань і противаг, суверенітету та народовладдя. Тема поділу влади була актуальною завжди, оскільки людство з давніх часів стикалося з проблемою концентрації влади в одних руках, що призводило до тиранії, соціальної нерівності та конфліктів. В античних полісах вона виникла як відповідь на економічний поділ суспільства на класи, у феодалізмі – як противага абсолютизму, а в буржуазні революції XVII–XVIII століть – як інструмент захисту природних прав людини. Ця концепція еволюціонувала від теоретичного підґрунтя до практичного механізму, що забезпечував баланс між гілками влади, запобігаючи узурпації та сприяючи справедливості. У сучасному світі, тема залишається надзвичайно актуальною через глобальні виклики демократії. У багатьох країнах, де судова влада активно впливає на виконавчу та законодавчу гілки, або в державах з парламентськими системами правління, поділ влади є бар’єром проти авторитаризму. Дослідження цієї теми є нагальним з кількох причин: по-перше, воно дозволяє глибше зрозуміти корені сучасних конституцій, де принцип поділу влади закріплений як основа; по-друге, в умовах геополітичних конфліктів вивчення доктрини допомагає аналізувати, як порушення балансу влади призводить до агресії та нестабільності. Нарешті, у науковому та освітньому аспекті такі студії формують критичне мислення, необхідне для протидії маніпуляціям владою в еру глобалізації та ШІ, де нові технології можуть посилювати контроль. У висновках констатовано, що еволюція доктрини поділу влади від античного класового розподілу до фундаментального механізму захисту прав людини досягла своєї концептуальної вершини в теорії Джона Лока, який обґрунтував необхідність системного поєднання законодавчої, виконавчої та федеративної гілок із дієвими механізмами стримувань і противаг (зокрема парламентською строковістю та виконавчою прерогативою) задля забезпечення народного суверенітету та запобігання узурпації влади.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ З ТРАНСІДЕНТИЧНІСТЮ У РІШЕННЯХ СУДУ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Дар’я Сергіївна Волкова — 2026-05-01

Метою статті є дослідження правових позицій Суду Справедливості Європейського Союзу щодо забезпечення прав осіб з трансідентичністю, важливо розглянути питання пов’язане з персональними даними трансгендерної особи, а також питання пенсійного забезпечення осіб, що змінили стать. Необхідно проаналізувати висновки Генеральних адвокатів під час розгляду справ у Суді Справедливості Європейського Союзу, які є важливим елементом справедливого та законного рішення. У статті було використано метод аналізу, а також порівняльно-правовий метод, які було застосовано під час розкриття обставин справи, правових норм та висновків судів. Результати дослідження полягають у здійсненні комплексного аналізу європейського досвіду забезпечення прав осіб із трансідентичністю у практиці Суду справедливості Європейського Союзу. Досліджено еволюцію підходів Суду до тлумачення принципу недискримінації за ознакою статі, гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, започатковану у справах «VP проти Національного генерального управління імміграційної поліції Угорщини» та «Мірін проти Управління реєстрації осіб м. Клуж, Служби цивільного стану Управління реєстрації осіб та адміністрування баз даних Міністерства внутрішніх справ, Муніципалітету Клуж-Напока, у присутності Асоціації «Accept», Національної ради з боротьби з дискримінацією», у яких дискримінацію у зв’язку зі зміною статі було визнано формою дискримінації за статтю. Розглянуто правові аспекти захисту персональних даних трансгендерних осіб крізь призму стандартів права ЄС про повагу до приватного життя та обмеження обробки чутливих даних відповідно до вимог Загального регламенту про захист даних (GDPR) і загальної практики Суду щодо спеціальних категорій персональних даних. Проаналізовано питання пенсійного забезпечення осіб, які здійснили юридичне визнання зміни статі, зокрема з урахуванням позиції Суду у справі «MB проти Державного секретаря з питань праці та пенсій», де встановлено неприпустимість обмеження доступу до пенсійних прав через невиконання вимог, що порушують гідність та приватність трансгендерної особи. Обґрунтовується висновок про формування в межах права ЄС системи підвищених гарантій прав людини для трансгендерних осіб, що сприяє уніфікації національних стандартів захисту, утвердженню принципів рівності, гідності та недискримінації.

ГЕНЕЗА ПРАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ У ПРАКТИЦІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ (1997–2026 РР.)

Віктор Вікторович Лазарєв — 2026-05-01

Метою статті є комплексний аналіз трансформації правничої термінології, що сформована у актах Конституційного Суду України у період з 1997 до 2026 року. Методологічну основу дослідження становлять діалектичний метод, який застосовувався для з’ясування особливості еволюції правничої термінології у взаємозв’язку з історичними та політико-правовими трансформаціями, порівняльно-правовий метод – для аналізу міжнародних та європейських підходів, а також метод системного аналізу, що дав змогу дослідити внутрішню логіку розвитку терміносистеми Конституційного Суду України. Результати. У статті здійснено комплексний аналіз еволюції правничої термінології, яку формує Конституційний Суд України у своїй практиці з 1997 по 2026 роки. Визначено п’ять послідовних етапів становлення терміносистеми КСУ, кожен із яких відзначається специфічним набором категорій, зміною доктринальних орієнтирів та ступенем інтеграції міжнародних стандартів. Встановлено, що на першому етапі (1997–2000 рр.) КСУ зосередився на уніфікації базових понять. Період 2000-2010 рр. характеризується переходом від описових до аналітичних правових категорій. Саме в цей період КСУ формує правові позиції. 2010–2014 роки характеризуються інтенсивним розширенням процесуальної термінології. У 2014–2020 роках відбувається оновлення термінологічної системи у зв’язку з реформою конституційного правосуддя та впровадженням інституту конституційної скарги. Поява нових процесуальних інститутів спричинила появу нових категорій, які визначають зміст і межі індивідуального конституційного контролю. Період після 2020 року відзначається суттєвим впливом правничої термінології Європейського Союзу на вітчизняну правову систему та безпекової складової, спричиненої збройною агресією проти України. Правнича термінологія КСУ стала важливим інструментом адаптації української правової системи до нових внутрішніх і зовнішніх викликів, забезпечуючи гармонізацію національних підходів з європейськими стандартами. Висновки. Еволюція правничої термінології Конституційного Суду України упродовж 1997-2026 років пройшла кілька стадій: базове формування термінології, її доктриналізація, політичну трансформацію, процесуальне оновлення та європеїзацію. Кожен із цих етапів відображає не лише розвиток конституційного правосуддя, але й загальні тенденції трансформації української правової системи. У результаті діяльності Конституційного Суду України, сформувався складний та багаторівневий понятійний апарат, який сьогодні відіграє важливу роль у розвитку конституційної доктрини, правотворчості та судової практики.

ГЕНДЕРНІ ВИМІРИ СТАНОВИЩА ЖІНОК В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ВОЄННОГО СТАНУ: НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Василь Миколайович Стратонов — 2026-05-01

Стаття ставить за мету дослідження гендерних вимірів становища жінок в умовах війни та воєнного стану крізь призму науково-теоретичного та політико-правового аналізу. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема системний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, а також міждисциплінарний підхід, що дозволив комплексно дослідити трансформації гендерних ролей і правового статусу жінок у період збройного конфлікту. Результати: встановлено, що сучасні війни слід розглядати як багатовимірні соціальні явища, які суттєво впливають на систему прав людини та поглиблюють гендерні нерівності. Виявлено, що жінки в умовах війни перебувають у подвійній ролі: як вразлива соціальна група, що зазнає підвищених ризиків гендерно зумовленого насильства, соціально-економічної маргіналізації та порушення прав, і водночас як активні учасниці військових, волонтерських і миротворчих процесів. Проаналізовано ключові виклики, зокрема зростання рівня сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, фемінізацію бідності, обмежений доступ до соціальних і медичних послуг. Встановлено, що існуючі механізми правового регулювання не повною мірою враховують гендерну специфіку воєнних злочинів та потребують удосконалення з урахуванням міжнародних стандартів. Здійснено аналіз впровадження гендерно чутливої політики в контексті виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Доведено, що ефективність державної політики залежить від реальної імплементації, належного фінансування та інституційного забезпечення. Висновки. Обґрунтовано, що сучасна гендерна політика у воєнний період має поєднувати захисну та емансипаційну функції, визнаючи жінок повноправними суб’єктами безпекової політики. Інтеграція гендерного підходу у правотворчу та правозастосовну діяльність є необхідною умовою забезпечення прав жінок і досягнення сталого миру.

НАЦІОНАЛЬНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ПЕРЕКЛАД ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРИКОРДОННОГО КОНТРОЛЮ

Аліна Олександрівна Гавловська — 2026-05-01

Метою статті є аналіз правового забезпечення реалізації права на переклад під час здійснення прикордонного контролю. Методологічну основу дослідження становлять методи аналізу й синтезу, формально-юридичний, системно-структурний та порівняльно-правовий методи, за допомогою яких узагальнено нормативно-правові підходи до забезпечення права на переклад під час здійснення прикордонного контролю, а також співвіднесено національне регулювання з міжнародними стандартами у сфері захисту прав людини. Результати. У статті досліджено правові засади забезпечення права на переклад під час здійснення прикордонного контролю як однієї з ключових гарантій дотримання прав людини у взаємодії з органами державної влади. Проаналізовано вплив мовного бар’єру на можливість реалізації особою своїх процесуальних прав, зокрема у контексті отримання інформації про підстави застосування контрольних заходів, доступу до правової допомоги та розуміння змісту офіційних документів. Встановлено, що недостатній рівень мовної доступності призводить до формалізації відповідних процедур і створює передумови для обмеження фундаментальним прав іноземців та осіб без громадянства. Здійснено узагальнення національного нормативного регулювання у сфері забезпечення перекладу, яке охоплює різні галузі права та визначає порядок залучення перекладачів у межах прикордонного контролю та суміжних процедур. Визначено, що наявна система правового регулювання характеризується фрагментарністю та відсутністю єдиного підходу до визначення процесуального статусу перекладача, що ускладнює ефективну реалізацію відповідних гарантій. Окрему увагу приділено організаційним аспектам забезпечення перекладу, зокрема функціонуванню спеціалізованого реєстру перекладачів та можливості використання сучасних засобів комунікації для подолання мовних перешкод під час прикордонного контролю. Проаналізовано практичні проблеми реалізації права на переклад під час здійснення прикордонного контролю, серед яких визначено випадки формального залучення перекладачів, використання мов-посередників, недостатній рівень професійної підготовки залучених фахівців, а також, відсутність належного контролю якості перекладу. Встановлено, що такі недоліки негативно впливають на ефективність комунікації між особою і представниками державних органів та можуть призводити до порушення права особи на захист. Здійснено узагальнення європейських підходів до забезпечення мовних прав людини у сфері прикордонного контролю, відповідно до яких подолання мовного бар’єру розглядається як необхідна умова дотримання принципів справедливого поводження, недискримінації та доступу до правосуддя. Визначено, що європейські стандарти передбачають обов’язок своєчасного інформування особи щодо правових процедур за її участю зрозумілою мовою, а також забезпечення можливості ефективної участі відповідних процедурах за допомогою кваліфікованого перекладу. Узагальнено, що забезпечення права на переклад у межах прикордонного контролю має комплексний характер та потребує вдосконалення як нормативної, так і організаційної складової, спрямованої на підвищення ефективності реалізації мовних прав іноземців та осіб без громадянства.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ПІДОЗРЮВАНОГО (ОБВИНУВАЧЕНОГО) У МЕЖАХ СПЕЦІАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ (IN ABSENTIA): СУДОВА ПРАКТИКА

Юлія Володимирівна Смоляр — 2026-05-01

В сучасних геополітичних умовах виникла потреба адаптації національної правової системи до умов воєнного стану. Особливим порядком здійснення правосуддя в сучасних умовах виступає спеціальне кримінальне провадження (in absentia). Його основним завданням є забезпечення принципу невідворотності покарання. В свою чергу це завдання досягається шляхом неухильного забезпечення гарантій прав підозрюваного (обвинуваченого) та дотримання балансу між ефективністю розслідування та стандартами прав людини. За відсутності підозрюваного (обвинуваченого) наявні обґрунтовані ризики порушень процесуальних гарантій, закріплених в національному законодавстві або їх тлумачення у суто формальному виразі, що ставить під загрозу легітимність судових рішень. З огляду на це, ключовим в ході спеціального кримінального провадження є дотримання стороною обвинувачення та судом процесуальних гарантій прав підозрюваного (обвинуваченого). У зв’язку з цим стаття ставить за мету комплексне дослідження правової природи та практичної реалізації кримінально-процесуальних гарантій у межах спеціального кримінального провадження (in absentia). Оскільки вони покликані нівелювати ризики, пов’язані з відсутністю підозрюваного чи обвинуваченого. У статті детально розглянуто функціональні обов’язки сторони обвинувачення та суду, реалізація яких направлене на дотримання гарантій прав підозрюваного (обвинуваченого). Ідентифіковано небезпеки формального підходу до захисту прав особи, яка перебуває поза межами юрисдикції правоохоронних інституцій України. Методологічний апарат дослідження побудований на поєднанні загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, що дозволило забезпечити об’єктивність висновків. Зокрема, методи аналізу та синтезу, за допомогою яких досліджено доктринальні підходи до визначення процесуальних гарантій. Системно-структурний метод дозволив визначити роль гарантій у механізмі спеціального кримінального провадження. Особливе місце посідає кейс-метод, за допомогою якого досліджено правові позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо типових процесуальних помилок у справах in absentia. Результати. У ході дослідження встановлено, що кримінально-процесуальні гарантії у спеціальному провадженні набувають специфічного компенсаторного характеру. Це означає, що відсутність особи має компенсуватися підвищеною активністю захисника та посиленим судовим контролем. Доведено, що ключовими гарантіями є належне інформування через публічні джерела, обов’язкова участь адвоката та право на повторний розгляд справи у разі з’явлення особи. Деталізовано процесуальний статус слідчого судді та прокурора як суб’єктів, що відповідають за легітимність початку процедури in absentia. На основі аналізу судової практики виявлено основні процесуальні порушення, які стають перешкодою для якісного судочинства та можуть поставити під сумнів юридичну силу прийнятих рішень. Висновки. За результатами дослідження зроблено висновок, що ефективність інституту in absentia визначається якістю дотримання процесуальних порядків, визначених національним законодавством. Спеціальне провадження вимагає відходу від формалізму на користь реального захисту. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні міжнародного досвіду подолання конфлікту між ефективністю розслідування та правами людини, а також у розробці пропозицій щодо вдосконалення глави 24-1 КПК України в частині уточнення підстав для поновлення строків оскарження вироків, ухвалених за відсутності особи.

ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОЧИНСТВА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ПРАВОВІ ЗАСАДИ, ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Олександр Сергійович Сотула — 2026-05-01

Стаття присвячена комплексному дослідженню правових засад та організаційно-правових механізмів здійснення судочинства в Україні в умовах воєнного стану, запровадженого внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення безперервності функціонування судової системи та реалізації конституційного права на судовий захист у надзвичайних умовах, коли значна частина судів опинилася на тимчасово окупованих територіях або в зоні активних бойових дій. Метою статті є з’ясування адміністративно-правових та процесуальних засад організації судочинства під час воєнного стану, виявлення їх переваг і недоліків, формулювання пропозицій щодо вдосконалення нормативного регулювання. У дослідженні застосовано формально-юридичний, порівняльно-правовий та системно-структурний методи наукового пізнання. Результати. Проаналізовано конституційні гарантії права на судовий захист, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», процесуальні кодекси та практику їх застосування в умовах війни. Особливу увагу приділено механізмам зміни територіальної підсудності судових справ, рекомендаціям Ради суддів України та Верховного Суду щодо організації роботи судів, цифровій трансформації судочинства. Встановлено, що ключовими інструментами забезпечення безперервності правосуддя стали: зміна територіальної підсудності справ відповідно до статті 147 Закону «Про судоустрій і статус суддів»; розширення використання електронного суду та відеоконференцзв’язку; диференціація справ за критерієм невідкладності; створення умов для дистанційної участі в судових засіданнях з використанням власних технічних засобів учасників процесу. Доведено, що цифровізація судочинства стала критично важливим чинником збереження доступу до правосуддя для внутрішньо переміщених осіб, мешканців прифронтових територій та інших вразливих груп. Водночас виявлено системні проблеми: нерівномірність технічного оснащення судів, нерівність доступу громадян до цифрових сервісів, перевантаженість окремих судів, недостатню правову визначеність дистанційних процедур. Висновки. Сформульовано висновок про необхідність подальшого законодавчого вдосконалення механізмів організації судочинства в умовах надзвичайних правових режимів для повноцінної реалізації стандартів справедливого суду, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.