Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки»

РЕАЛІАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ЇХ ЗАХИСТ В ЕПОХУ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

2024-03-28T10:28:28+00:00

Метою статті є висвітлення основних конституційних прав людини у сучасному стані та те, як військова агресія росії вплинула на можливість реалізації основних прав та свобод людини. Людина, її права свободи становлять у правовій державі найвищу соціальну цінність, а саме їх забезпечення та найповнішу реалізацію у всіх трансформаційних процесах. Зокрема, і у суспільному житті реалізація прав як основна людиноцентристська ідеологія має бути спрямована на всю державну діяльність. Навіть в умовах війни не можна нехтувати основними аспектами та принципами конституційного ладу України або забувати про них, адже вони ґрунтуються на визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Результати. Нині, як ніколи, ми чітко усвідомлюємо ціну прав та свобод людини. Наші воїни цілодобово відстоюють та захищають основоположні права, гарантовані нам Конституцією України та низкою інших нормативно-правових актів. Опинившись впритул до агресора, наступає усвідомлення цінності основоположних прав, якими ми наділені в Україні, та усвідомлення потреби користуватись основними правами та свободами, будучи вільною людиною на вільній землі. Від 22 лютого 2022 року багато правників ведуть дискусії щодо неправомірності введення певних обмежень наших конституційних прав у рамках забезпечення оборони та захисту держави. Можна безперервно і нам почати дискутувати у своїх дослідженнях, проте ми маємо розуміти кінцеву мету відповідних обмежень. Адже на вагах стоять не просто наші принципи та амбіції, а життя цілої нації та держави Україна. Під час написання цієї статті використовувались методи узагальнення та аналізу та дедукції. Висновки. Незважаючи на сучасні виклики чи зовнішнього агресора, будь-яке втручання державної влади у реалізацію та забезпечення наших прав має бути чітко юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим. У випадках незаконних обмежень прав людини і громадянина законом передбачено їх захист у судовому порядку. Крім судового захисту порушених прав, держава гарантує поновлення порушених прав у разі звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ми можемо звернутись до низки інших органів, таких як Конституційний Суд України та Європейський суду з прав людини, де кожному гарантується право звернутись із підстав, установлених та визначених законодавством України.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЮ БЕЗПЕКОЮ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

2024-03-28T10:28:42+00:00

Стаття має на меті аналіз системи управління інформаційною безпекою в Україні в контексті сучасних викликів, таких як кібератаки, шпигунство, поширення недостовірної інформації та втручання у внутрішні справи. Дослідження виконане на основі застосування низки методів наукового пізнання з використанням елементів діалектичного, нормативно-логічного, порівняльно-правового, формально-юридичного, системно-структурного та документального аналізу. Результати. Висвітлюючи важливість інформаційної безпеки для захисту суверенітету та територіальної цілісності країни, автор розглядає структурну організацію та функції різних органів управління інформаційною безпекою на національному рівні, включаючи Верховну Раду України, Президента України, Раду Національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, а також регуляторні, контрольні та спеціалізовані органи, такі як Служба безпеки України та Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації. Стаття підкреслює комплексний підхід України до забезпечення інформаційної безпеки, що охоплює законодавче регулювання, стратегічне планування, міжвідомчу координацію та спеціалізовані заходи з протидії загрозам у кіберпросторі. У статті детально описано компетенції та основні завдання Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку), що відіграє центральну роль у забезпеченні інформаційної безпеки країни. Висновки. Отже, Україна розвиває комплексну та багаторівневу систему управління інформаційною безпекою, яка відповідає та протистоїть сучасним викликам, таким як кібератаки, шпигунство, дезінформація та втручання у внутрішні справи. Центральну роль у цій системі відіграє Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, яка координує заходи з криптографічного та технічного захисту інформаційних ресурсів, забезпечуючи надійний зв’язок між органами державної влади та інтегрований захист інформаційних систем. Перспективи розвитку інформаційної безпеки в Україні пов’язані з поглибленням співпраці з міжнародними партнерами, обміном знаннями та технологіями, що дозволить ефективніше протистояти кіберзагрозам. З урахуванням динаміки розвитку кіберпростору система інформаційної безпеки має бути гнучкою та адаптивною, здатною оперативно реагувати на нові виклики та загрози.

СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ У СИСТЕМІ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ

2024-03-28T10:28:52+00:00

Метою статті є проведення аналізу слідчого експерименту як методу пізнання та окремої слідчої дії в процесі досудового розслідування, а також під час судового розгляду. Особлива увага приділяється формуванню процесуально закріпленої форми слідчого експерименту в кримінальному процесуальному законодавстві з метою актуалізації допущених помилок, які породжують проблеми під час його проведення та фіксації результатів. Запропоновано шляхи для їх вирішення. Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові методи, зокрема діалектичний, історико-порівняльний, порівняльно-правовий, системної логіки, теоретичного узагальнення. Результати. На основі аналізу проведено дослідження процесу формування нових методів, які впроваджувались у процес розслідування, адже такі методи, як реконструкція та експеримент, почали використовуватись спочатку як окремі методи огляду місця події, обшуку, а вже пізніше з розвитком науки та практичних напрацювань суттєво змінились підходи до їх пізнавальних можливостей у процесі досудового розслідування і слідчий експеримент було включено до процесуального законодавства як окрему слідчу дію. У шістдесяті роки до кримінально-процесуальних законів було включено слідчий експеримент, за винятком Грузії, Литви, України. В деяких країнах було введено дві дії, такі як слідчий експеримент та перевірка показань на місці. В Узбекистані та Казахстані передбачались умови проведення слідчих експериментів та можливість проведення повторного експерименту. В Республіці Молдова передбачалось проведення слідчого експерименту під час досудового розслідування і відтворення обставин події під час судового слідства. В українському законодавстві було передбачено використання експериментальних дій під час проведення відтворення обстановки та обставин події. Констатовано, що різна практика застосування такої слідчої дії стала предметом широкого обговорення науковцями, що надалі призвело до включення до кримінального процесуального кодексу нової слідчої дії – слідчого експерименту. Виокремлено дискусійні питання застосування цієї слідчої дії під час досудового розслідування. З’ясовано відсутність єдиних підходів до тактики проведення та оцінки слідчого експерименту. Роз’яснено, чому виникають певні проблеми під час експерименту як окремої слідчої дії, тому пропонується використовувати методологічні інструменти, а саме методи, які дозволять зрозуміти сутність ідеї введення в кримінальний процес нових форм процесуальної діяльності, які слугували і продовжують бути відповідним інструментом у процесі доказування. Стаття допоможе зрозуміти, які саме дії допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення у дисциплінарній справі. Висновки. Експеримент є одним з методів у системі криміналістичних знань, поряд і у сукупності з моделюванням та реконструкцією становить досить перспективний інструментарій, який використовується під час будь-якої слідчої дії, а також під час проведення експертиз. Слідчий експеримент як окрема слідча дія має досить широкі та перспективні пізнавальні можливості, для успішного проведення потребує детальної підготовки та визначення послідовності проведення експериментальних дій. Пропонується внести зміни та доповнення до статті 240 «Слідчий експеримент» КПК України, що дозволить дещо розширити пізнавальні можливості такої слідчої дії.

РЕАЛІЗАЦІЯ ВНУТРІШНІХ РЕПАРАЦІЙНИХ ІНІЦІАТИВ ЗА УЧАСТЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ УКРАЇНИ У ВИПАДКАХ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

2024-03-28T10:29:33+00:00

Нині одним із найскладніших завдань у правовому, політичному та економічному аспектах становлення України залишається юридична можливість отримання потерпілими сторонами морального та матеріального відшкодування за збитки, завдані під час російсько-української війни. Нетиповість підстав завдання шкоди, а саме ведення активної фази бойових дій, а також специфічність особи відповідача унеможливлюють ефективне використання звичних механізмів відшкодування завданих збитків. У розрізі цієї проблематики авторами статті визначено мету – комплексно дослідити сучасні правові інструменти національного спрямування, з використанням яких громадяни України, зокрема фізичні та юридичні особи, мають можливість відновити порушені права та отримати належні відшкодування. Для виконання поставленої мети автори детально вивчають правову природу концепції судового імунітету, його види, а також особливості й порядок застосування у разі притягнення РФ до юридичної відповідальності. Методологічну основу дослідження становить система загальнотеоретичних (методи абстрагування, дедукції, індукції, аналізу, а також системний підхід) і емпіричних методів (метод порівняння), які сприяють повноцінному висвітленню та об’єктивному аналізу предмета дослідження – внутрішніх репараційних ініціатив, ефективність яких забезпечується національними судами України. Висновки. Авторами визначено, що першим із можливих національних засобів реалізації репараційних ініціатив є звернення до суду з цивільним позовом у межах кримінального провадження. Водночас видається, що громадянам України буде вкрай важко з використанням інструментів кримінального провадження домогтися винесення обвинувального вироку. Виняток з цих справ становить відкриття кримінального провадження проти військовослужбовців Російської Федерації або будь-яких інших представників окупаційної адміністрації, винність яких доведена у встановленому законом порядку. За таких умов найбільш оптимальним варіантом для фізичних осіб буде звернення до суду на підставі правил цивільної юрисдикції, а для юридичних осіб – у межах господарського процесу.