БАЗОВА ФОРМУЛА ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ: ВСТУП ДО АНАЛІЗУ

Анотація

Метою статті є встановлення основних особливостей базової формули визначення ефективності правозастосування та її осмислення в аспекті властивостей окремих елементів. Методологічною основою дослідження виступають методи аналізу та синтезу посередництвом яких визначено співвідношення правотворчості та правозастосування у механізмі правового регулювання суспільних відносин. Поглиблене їх використання у поєднанні зі структурно-функціональним методом дозволило деталізувати базову формулу визначення ефективності правозастосування, виділивши три компоненти мети й результату правозастосування. Результати. Правотворчість та правозастосування у загальному вигляді є елементами єдиного механізму правового регулювання і при цьому ефективність правозастосування підлягає вимірювання за тим же підходом, що й ефектність правових норм. Базова формула передбачає визначення ефективності правозастосування через співвідношення результату та мети у якій «мета» являє собою ідеальний наслідок (стан), тобто такий, що визначений законом, яким встановлюється причинно-наслідкова модель у сфері правозастосування, у той же час «результат» є фактичним наслідком (станом), тобто таким, до якого фактично призвело право застосування. Водночас мета повинна розкриватися саме посередництвом тріади елементів, якими виступають: 1) підстава правозастосування; 2) акт правозастосування; 3) наслідки правозастосування. Висновки. Проаналізована загальна формула визначення ефективності правозастосування виступає своєрідним орієнтиром, що підлягає подальшому більш глибокому науковому й практичному осмисленню задля формування більш деталізованого бачення елементів формули з урахуванням конкретних сфер суспільних відносин, мети правового регулювання конкретних видів відносин, а також ролі суб'єктів правозастосування у забезпеченні динаміки відповідних відносин. У першу чергу це обумовлюється різною телеологічною спрямованістю діяльності суб'єктів правозастосування, а також умов у яких вони діють. В якості ще одного фактору виступає рівень та обсяг розсуду або ж дискреції відповідних суб'єктів з огляду на підстави застосування ними нормативних положень, а також наслідків їх застосування, особливо враховуючи те, що положеннями законодавства може передбачатися право суб'єкта вчинити один з декількох можливих актів правозастосування за наявності одних і тих самих підстав, які, своєю чергою, спричинять різні юридичні наслідки для учасників відповідних правовідносин.