ЗАХИСТ ПРАВ КОРІННИХ НАРОДІВ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ

Анотація

Метою статті є вивчення формування законодавчої бази України щодо захисту прав корінних народів з урахуванням сучасних підходів до розвитку теми у сфері міжнародного права. В основу дослідження покладено історико-правовий, порівняльно правовий, формально-юридичний і метод документального аналізу. Результати. Тема захисту прав корінних народів є відносно новою як у міжнародному праві, так і в законодавстві України. Рубіжними подіями, стали, зокрема, прийняття Декларації ООН про права корінних народів (2007) на міжнародному рівні й ухвалення Закону України «Про корінні народи України» (2021) в українському законодавстві. Наразі залишаються актуальними питання, пов’язані з розвитком прав корінних народів, а саме: щодо дотримання прав корінних народів у світлі динамічних змін клімату, або можливостей корінних народів у сфері морського простору та ресурсів, або питання пошуку справедливості у світлі колоніального минулого та спроб подолання його наслідків для представників корінних народів тощо. Наголошується на актуальності подальшого вдосконалення Закону України «Про корінні народи України» 2021 року, зокрема, у частині доповнення переліку корінних народів України, та розвитку галузі шляхом прийняття нових підзаконних актів. Висновки. На думку авторів, Україна пройшла важливий етап формування засадничої нормативної бази, що стосується захисту прав корінних народів. У цьому процесі український законодавець керувався міжнародними принципами в цій сфері. Крім того, сучасне українське законодавство отримало нормативне визначення поняття «корінний народ», яке досі відсутнє в міжнародному праві. Разом із тим перед Україною стоїть завдання ратифікації міжнародних угод, які дадуть змогу не лише декларувати, але й гарантувати дотримання прав корінних народів, зокрема приєднання до Конвенції Міжнародної організації праці про корінні народи та народи, що ведуть племінний спосіб життя 1989 року.