ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ЗАХИСТОМ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ, ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

Метою статті є комплексне дослідження правового статусу органів, уповноважених здійснювати нагляд і контроль у сфері захисту персональних даних в Україні та зарубіжних державах, актуальність якого зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій та євроінтеграційними зобов’язаннями щодо гармонізації національного законодавства із правом Європейського Союзу. Методи. На основі порівняльно-правового аналізу досліджено досвід функціонування органів захисту персональних даних у Німеччині, Франції та Польщі, охарактеризовано їхню організаційну структуру, компетенцію, контрольні повноваження та механізми застосування заходів впливу. Для з’ясування правового статусу досліджуваних органів застосовано формально-юридичний метод. Результати. Проаналізовано сучасну модель державного контролю у сфері захисту персональних даних в Україні, визначено її переваги, недоліки та проблемні аспекти функціонування в умовах цифрової трансформації державного управління. Особливу увагу приділено міжнародно-правовим стандартам організації діяльності незалежних наглядових органів, закріпленим у Загальному регламенті Європейського Союзу про захист даних (GDPR), а також принципам їх інституційної незалежності, ефективності та функціональної автономії. Виокремлено децентралізовану модель Федерального уповноваженого із захисту даних Німеччини, колегіальну модель Національної комісії з питань інформатики та свободи Франції та управлінську модель Управління захисту персональних даних Польщі. Визначено основні відмінності між українською моделлю державного контролю та європейськими підходами до забезпечення ефективного нагляду за дотриманням законодавства у сфері захисту персональних даних. Висновки. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення національної системи захисту персональних даних шляхом створення інституційно незалежного спеціалізованого органу державного контролю, розширення його повноважень, посилення організаційної та фінансової автономії, а також імплементації найкращих європейських практик у національне законодавство. Аргументовано доцільність ліквідації моделі контролю, покладеної на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та утворення Національної комісії з питань захисту персональних даних, наділеної правом самостійного накладення штрафів, повноваженнями у сфері кіберзахисту в умовах воєнного стану, а також функціями впровадження обов’язкової Оцінки впливу на захист даних (DPIA).