ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕЧНИХ І ЗДОРОВИХ УМОВ ПРАЦІ ЯК ГАРАНТІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ГІДНОЇ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНИ

Анотація

Метою статті є комплексний теоретико-правовий аналіз ролі та функціонального призначення інституту безпеки й охорони праці в структурі міжнародної концепції гідної праці, оцінка специфіки функціонування системи правового захисту працівників в умовах правового режиму воєнного стану, окреслення сучасних орієнтирів розширення поняття «безпека праці» за рахунок нормативної інкорпорації психосоціальних, цифрових та екологічних чинників, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій до нового Трудового кодексу України задля забезпечення збереження, відтворення й реабілітації людського потенціалу держави. Методи. Методологічний базис наукового дослідження становить комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-юридичних підходів. За допомогою діалектичного методу пізнання розкрито генезис і динаміку трансформації вимог до виробничого середовища під впливом безпекових і воєнних викликів. Формально-догматичний метод уможливив проведення аналізу норм чинного трудового законодавства (зокрема КЗпП України та спеціального Закону № 2136-IX), виявлення правових колізій і прогалин та формулювання авторських пропозицій щодо змін до законодавчих актів. Порівняльно-правовий метод застосовано під час зіставлення положень вітчизняного законодавства зі стандартами МОП (Конвенції № 155 та № 190) та актами Європейського Союзу (Рамкова Директива 89/391/ЄЕС, Директива (ЄС) 2024/2831). Метод системно-структурного аналізу дав змогу диференціювати гарантії охорони праці за індикаторами сфер безпеки на макро-, мезо- та мікрорівнях, інтегрувавши психосоціальний і цифровий захист у загальну систему охорони здоров’я працюючих. Результати. Доведено, що безпека праці є не другорядною технічною умовою, а стрижневим елементом концепції гідної праці, інтегрованим у права у сфері праці та соціальний захист працівника. Досліджено нормативний дуалізм Закону України № 2136-IX: з одного боку, надання працівникові права на негайне розірвання договору в разі загрози життю, а з іншого – дозвіл на встановлення 60-годинного робочого тижня та обмеження відпусток для персоналу об’єктів критичної інфраструктури, що за відсутності належних запобіжників провокує психофізіологічне виснаження. Обґрунтовано необхідність законодавчого визнання нових вимірів безпеки виробничого середовища: психосоціальної безпеки (відповідно до Конвенції МОП № 190 та стандарту ISO 45003:2021), цифрової та дистанційної безпеки (закріплення права на цифрове відключення та прозорість алгоритмів) і засад справедливого переходу (just transition) у процесі екологізації ринку праці. Висновки. Констатовано вичерпання регулятивної спроможності КЗпП України 1971 р. щодо реагування на ризиків воєнного стану, алгоритмічного менеджменту та психосоціальної депривації, що обґрунтовує нагальність завершення кодифікації трудового законодавства. Сформульовано пропозиції до проєкту нового Трудового кодексу України, зокрема щодо включення окремого розділу «Безпека та охорона здоров’я працівників», закріплення розширеного поняття безпеки праці, запровадження обов’язку роботодавця здійснювати менеджмент психосоціальних факторів виробництва, легалізація права на цифрове відключення (right to disconnect), а також встановлення системи компенсаційних гарантій (регулярний медичний скринінг, реабілітаційні відпустки, обов’язкове облаштування укриттів) для працівників стратегічних галузей.