МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ ЗАКОННОГО ПОХОДЖЕННЯ ДІТЕЙ У КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА: АНАЛІЗ ПРИЗУПИНЕННЯ ПРОЄКТУ КОНВЕНЦІЇ ПРО ВИЗНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЩОДО ЗАКОННОГО БАТЬКІВСТВА ГААЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Анотація

Метою даної статті є аналіз сучасного стану та перспектив міжнародно-правового регулювання транскордонного сурогатного материнства крізь призму діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права, з’ясування причин неможливості досягнення державами консенсусу щодо універсальних правил визнання законного батьківства та визначення можливих напрямів подальшого розвитку міжнародно-правових механізмів захисту прав дітей, народжених унаслідок транскордонного сурогатного материнства. Методи. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів. Діалектичний метод застосовано для дослідження суперечностей між національними правовими підходами до сурогатного материнства та необхідністю забезпечення міжнародного захисту прав дитини. Методи аналізу та синтезу використано для узагальнення наукових підходів і виявлення основних проблем міжнародно-правового регулювання зазначених відносин. Формально-юридичний метод використано для аналізу положень міжнародних договорів, актів міжнародних організацій, національного законодавства та інших нормативних джерел. Порівняльно-правовий метод дав змогу зіставити законодавчі та правозастосовні підходи різних держав до допустимості сурогатного материнства, встановлення законного походдення та визнання відповідних правових наслідків за кордоном. Історико-правовий метод використано для дослідження становлення міжнародного співробітництва у сфері транскордонного сурогатного материнства та еволюції підходів Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Результати. За результатами проведеного дослідження встановлено, що призупинення у березні 2026 року роботи над проєктом Конвенції про визнання судових рішень щодо законного походження свідчить не лише про складність досягнення міжнародного консенсусу, а й про необхідність пошуку альтернативних або поетапних механізмів міжнародного співробітництва. Перспективним напрямом є формування мінімальних міжнародних стандартів, орієнтованих насамперед на забезпечення прав та найкращих інтересів дитини, а також розвиток механізмів транскордонного співробітництва у питаннях визнання батьківства. Також результати дослідження дають підстави стверджувати, що ефективне міжнародно-правове регулювання транскордонного сурогатного материнства потребує балансу між різними правовими цінностями та інтересами, а пріоритетним напрямом міжнародної співпраці має залишатися забезпечення правового статусу та захисту прав дитини незалежно від відмінностей у законодавстві держав, пов’язаних із відповідними правовідносинами. Висновки. Проведене дослідження засвідчило, що призупинення у березні 2026 р. роботи Гаазької конференції з міжнародного приватного права над проєктом Конвенції зумовлене передусім фундаментальними розбіжностями держав щодо правової природи сурогатного материнства, застосування ДРТ та співвідношення державного суверенітету із необхідністю забезпечення безперервності правового статусу дитини. Аналіз проєкту Конвенції показав, що значна кількість декларацій, застережень, факультативних положень та винятків істотно обмежувала уніфікований характер механізму міжнародного визнання походження та могла зберігати ризик виникнення «кульгаючого законного походження» (limping legal parentage). Основною перешкодою для досягнення консенсусу виявилися не процесуальні питання визнання іноземних судових рішень, а відсутність єдиного підходу держав до самого інституту сурогатного материнства. Перспективним напрямом подальшого міжнародно-правового регулювання є формування мінімальних стандартів визнання законного походження дитини на основі принципу найкращих інтересів дитини, розвиток інструментів «м’якого права» та поступова уніфікація механізмів міжнародного співробітництва. Таким чином, призупинення проєкту Конвенції не усуває актуальності проблеми, а підтверджує необхідність пошуку балансу між державним суверенітетом, міжнародним співробітництвом
та ефективним захистом прав дитини.