КІБЕРБУЛІНГ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Анотація

Метою статті є дослідження правової природи кібербулінгу, аналіз чинного законодавства України та міжнародного досвіду у сфері протидії кібербулінгу, а також розроблення рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання цього явища. Методи дослідження. Під час дослідження використано формально-юридичний метод – для аналізу нормативно-правових актів України; порівняльно-правовий метод – для зіставлення українського законодавства із законодавством ЄС, США та Канади; системний метод – для комплексного дослідження кібербулінгу як соціально-правового явища; метод правового аналізу – для визначення правової природи та особливостей правового регулювання кібербулінгу; метод узагальнення – для формування висновків і пропозицій; метод моделювання – для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України; аналіз судової та правозастосовної практики – для оцінки ефективності реалізації чинних правових норм. Результати. У статті досліджується правова природа кібербулінгу як однієї з найнебезпечніших форм насильства в цифровому просторі, що стала викликом для національних правових систем у XXI столітті. Зі зростанням цифрової комунікації, соціальних мереж, платформ обміну миттєвими повідомленнями та відеоконтенту значно збільшилася кількість випадків агресивної поведінки, спрямованої на приниження, переслідування, дискредитацію або залякування особи в онлайн-середовищі. Особливе занепокоєння викликає поширеність кібербулінгу серед дітей, підлітків та молоді, які є найбільш вразливими до негативних психологічних наслідків. Актуальність обраної теми зумовлена кількома факторами: по-перше, збільшенням кількості звернень до правоохоронних органів та навчальних закладів щодо випадків булінгу в мережі; по-друге, відсутністю чіткого визначення поняття «кібербулінг» у чинному законодавстві України; по-третє, недостатньою правовою обізнаністю користувачів про механізми захисту від цього виду насильства. У зв’язку з цим існує нагальна потреба не лише у правовому осмисленні явища кібербулінгу, а й у пошуку оптимальних шляхів удосконалення правового регулювання з метою попередження, виявлення та припинення таких правопорушень. Дослідження направлене на комплексний аналіз законодавчої бази, яка прямо чи опосередковано стосується кібербулінгу, вивчення зарубіжного досвіду у сфері запобігання кібернасильству та формулювання пропозицій щодо вдосконалення правового механізму протидії цьому явищу в Україні. В статті з’ясувується правова природа кібербулінгу, окреслення кола суспільно небезпечних діянь, які можуть бути кваліфіковані як кібербулінг, виявлення існуючих прогалин у чинному законодавстві та окреслення шляхів їх усунення. Висновки. У статті проаналізовані положення Закону України «Про освіту», Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відповідальність за кібербулінг та пов’язані з ним дії. Також приділено увагу практиці застосування цих норм у національних судах та проаналізовано, які цифрові платформи найчастіше використовуються як інструменти для кібербулінгу. В роботі проведений порівняльно-правовий аналіз досвіду Європейського Союзу, США та Канади, де кібербулінг визнано окремим злочином та встановлено спеціальні правила захисту жертв. Дослідження обґрунтувує необхідність закріплення на законодавчому рівні визначення поняття «кібербулінг» та введення відповідного складу адміністративного або кримінального правопорушення та у можливості використання запропонованих рекомендацій у діяльності правоохоронних органів, при розробці законопроектів, освітніх програм та при розробці превентивних заходів.