УЧАСТЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ: ДОСВІД КРАЇН ЄС

Анотація

Мета. Стаття присвячена аналізу досвіду участі місцевих громад та їх представницьких органів у регулюванні земельних відносин у зарубіжних країнах, зокрема Латвії, Австрії та Швеції, у контексті пошуку релевантних практик для вдосконалення місцевого врядування в Україні. Дослідження не має на меті критику національної системи, натомість зосереджене на вивченні потенційно корисних підходів, які можуть бути адаптовані з урахуванням українських реалій. Актуальність дослідження зумовлена потребою гармонізації українського земельного законодавства із загальноєвропейськими стандартами децентралізованого управління та участі громадян у прийнятті рішень на місцевому рівні.Методи. Застосовано сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема аналіз, порівняння, формально-правовий та системний підхід. Дослідження базується на порівняльному аналізі правових моделей Латвії, Австрії та Швеції, що демонструють різні розуміння повноважень органів місцевого самоврядування до прийняття рішень у сфері землекористування. Особливу увагу приділено законодавчим механізмам забезпечення участі громад, процедурній прозорості та контролю, а також інституційній ролі муніципалітетів у здійсненні землеуправлінських функцій.Результати. Встановлено, що в країнах ЄС участь громад у регулюванні земельних відносин забезпечується через дієві механізми консультативної демократії, прозорість процедур та інституційну підтримку муніципалітетів. Значну увагу приділено запобіганню конфліктам інтересів та забезпеченню збалансованого розвитку територій. Вивчення таких практик дає змогу сформулювати орієнтири для адаптації українського земельного законодавства до європейських вимог. Також окреслено загальні закономірності взаємодії між органами місцевого самоврядування та громадянами, що сприяють більш ефективному використанню земельних ресурсів.Висновки. Проаналізовані практики європейських країн заслуговують на увагу як приклади ефективної організації участі громад у сфері земельного врядування. Водночас, слід підкреслити, що Україна також має напрацьовані правові інструменти, які можуть успішно реалізовуватися за умови послідовного нормативного та інституційного забезпечення. Запозичення зарубіжного досвіду потребує зваженого підходу з урахуванням національного контексту, правових традицій та рівня розвитку місцевого самоврядування. Варто не лише орієнтуватися на західні зразки, а й розвивати власну правову культуру з урахуванням сучасних викликів та потреб громад.